16 квітня в мене ДН, і як подарунок я хочу задонатити Госпітальєрам Якщо ви читали мої роботи, #укррайтsend.monobank.ua/jar/drihLerVA В ДН я відправлю цю суму на допомогу нашим захисникам

ані людей загрозою і в цілом менш нервові. Тож я дійсно розумію тих, хто не хоче мати клопіт ще й з реабелітацією дорослої тварини. Хоча, звісно, і дуже засмучуюся через те, що ці котики не потрапляють в родини... але, якщо ці родини не готові, то що ж вдієш.

щось емоційно обговорюємо та переходимо на гучні побажання деяким літакам впасти. Чи реагують так двоє інших котів, обидвоє яких дитинство провели в домі з людьми? Ні. В них є свої приколи, обумовлені характером чи генетикою, але вони не сприймаються ані оточуюче середовище,

Галина в цілому контактна (в першу ж ніч вилізла зі сховку та забралася на ліжко), але досі (а вона в нас, рахуйте, з початку минулого літа) може шарахнутися з шипінням через всю кімнату, якщо наблизитися до неї зі сторони "сліпої зони" і помітно нервує на різькі рухи та навіть коли ми з матір'ю

лише через півроку почала спати зі мною та підставляти голову, щоб почухали, причому, підозрюю більше наслідуючи іншим котам. Ось є в мене Галина. Чи то вулична, чи то напівдомашня кішка років 2-3 (приблизно), яку волонтери привезли з затопленою Херсонщини.

Ось є в мене є Моллі. До 8-9 місяців (приблизно) жила на вулиці. Після двох років в квартирі досі ховається під ліжко в разі незрозумілої ситуації, появи незнайомих людей, різких звуках тощо. Лише через кілька місяців перестала лякатися занесеною над нею руки,

В цілому можу зрозуміти людей, які не дуже хочуть брати дорослих вуличних котів, навіть, якщо ті кастровані-стерелізовані та щеплені. Хоча і вважаю, що всім тваринам потрібні хороші умови, але можу зрозуміти мотивацію людей.